Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Хто жбурнув перший доленосний помідор, з якого почалася революція Ла Томатіна? Насправді, цього ніхто не знає. Можливо, то був протест анти-франкістів або карнавал, на якому розгулялись гості. За найбільш популярною версією, у 1945-му році під час фестивалю Лос Гігантес (параду велетенських ляльок із пап’є-маше), місцеві жителі затіяли удавану бійку, щоб привернути до себе увагу. До рук їм потрапив візок із овочами, що стояв поруч, і вони стали кидатися стиглими помідорами. До сутички почали долучатись сторонні глядачі, аж поки бійка не перерослу у масштабне побоїще, у якому за зброю були літаючі фрукти. Заводіям довелося відшкодувати збитки власникам помідорів, але це не завадило іншим томатним бійкам і зародженню нової традиції. Боячись неконтрольованого зросту напруги у суспільстві, у 1950-х роках влада кілька разів вводила, послабляла а потім відновлювала ряд обмежень. У 1951-му році, місцеві жителі, які порушили заборону, потрапили до в’язниці, але згодом під тиском суспільної думки влада була змушена їх випустити. Найбільш відомі і зухвалі порушення заборони на томатні бої мали місце у 1957-му році, коли учасники провели жартівливе поховання помідорів разом із труною і траурною процесією. Після 1957-го року місцева влада вирішила підкоритись долі, встановити певні правила і прийняти божевільну традицію. Хоча у центрі уваги залишаються помідори, святковий тиждень завершується останнім боєм. Це торжество на честь святих-покровителів Буньоля – Святої Діви Марії та Святого Луї Бертрана – з вуличною ходою, музикою та феєрверками на життєрадісний іспанський лад. Щоб набратися сили перед неминучою бійкою, напередодні сутички подається незрівнянна паелья, традиційне блюдо Валенсії із рису, морепродуктів, шафрану та оливної олії. У наші часи шалений фестиваль певною мірою впорядковано. Для щорічного свята організатори навіть вивели спеціальний сорт неїстівних помідорів. Дійство починається біля десятої години ранку: учасники змагаються, хто першим дістане свиняче стегно, зачеплене на верхівці слизького стовпа. Глядачі поливають спритників водою зі шлангів, співають і танцюють на вулицях. Коли церковний дзвін б’є південь, у місто з’їжджаються заповнені помідорами вантажівки, а викрики «То-ма-те, то-ма-те!» зливаються у потужний рев. Потім, із пострілом водяної гармати, починається головна подія. Це сигнал, що можна душити і жбурляти помідори, несамовито закидуючи інших учасників. Томатні ракети дальньої дії, розстріли впритул та кидки гаком на середню дистанцію – незалежно від тактики, до закінчення бою ви виглядатимете (і почуватиметеся) іншою людиною. Приблизно через годину, просяклі томатним соком бійці воюють вже у м’якому вуличному місиві, в якому майже неможливо знайти вцілілий помідор. Другий постріл гармати означає закінчення бою. |