Пам’ятаю, читав десь-колись, що дехто користується мовою, аби приховати думки, однак зі свого досвіду знаю, що багато хто підміняє мовою самі думки.
Порівняно з будь-якою іншою функцією людської істоти, спілкування ділової людини має підпорядковуватися лише кільком простим правилам:
Знайди, що сказати.
Скажи це.
Замовкни.
Судова тяганина або богадільня (а від однієї пряма дорога до іншої) – це доля купця, який починає говорити, ще не знаючи, що сказати, або продовжує говорити, коли все вже сказано. У мене є юридичний відділ, утримання якого коштує силу-силенну грошей, але так я тримаюсь подалі від судів.
Багатослівність прийнятна на гостині у дівчини або під час післяобідньої бесіди з друзями, яка плине, немов прогулянка недільної школи, коли можна зупинитися та зірвати декілька квіток; натомість, в конторі довжина твоїх речень має бути найкоротшою відстанню між двома точками. Зеконом на вступних та заключних частинах, та зупинись, доки не занурився у другорядності. Проповіді твої мають бути короткими, інакше грішників ти ними не зацікавиш, а довгі не потрібні навіть дияконам. Дай дурням вискочити з першим словом, а жінкам залишити за собою останнє, адже найсмачніша частина канапки – це шинка посередині. Звичайно, трішки масла на одній зі скибок не завадить, якщо робиш канапку для любителя масла.
Пам’ятай також, що виглядати мудрішим простіше, аніж говорити мудрі речі. Кажи менше, ніж твій співбесідник, та слухай більше, аніж говориш, адже слухач не обмовляє себе і водночас лестить оповідачеві. Більшості чоловіків потрібен уважний слухач, а більшості жінок – вдосталь паперу для нотаток, і тоді вони повідають тобі все, що знають. Гроші можуть говорити, але коли у їхнього хазяїна задовгий язик, ці зауваження завжди образливі. Злидні також мають, що сказати, однак ніхто цього і чути не хоче.